Після повномасштабного вторгнення РФ українські ДШВ, отримавши важку бронетехніку, стали схожі на механізовані війська. Таке рішення дає можливість більш ефективно наносити удари на тих ділянках, де противник цього не очікує.

Українські десантно-штурмові війська (ДШВ) вважалися і вважаються військовою елітою — мобільним формуванням, яке вміє швидко переміщатися і реагувати на загрози, а також проводити операції в тилу противника. В умовах війни в Україні операції в тилу ворога мають проводитися після прориву лінії фронту, з виходом на оперативний простір сильних мобільних груп, що володіють високою маневреністю і вогневою міццю.

Класикою такої операції з прориву слабкого фронту і проникнення в тил рейдових груп ДШВ уже стали Харківська наступальна операція вересня 2022 року та Курська наступальна операція, що розпочалася в серпні 2024 року, де в перші години важливу роль зіграли штурмові, розвідувальні та спеціальні підрозділи за підтримки рейдових груп ДШВ.

Першою помітною зміною порівняно з десантними військами довоєнної епохи став перехід від доктрини легких аеромобільних і десантно-штурмових військ до механізованих рейдових військ, які включають навіть бронетанкову складову. Таким чином, ДШВ стали схожі на механізовані війська, але зберегли деякі десантні можливості (в українських умовах здебільшого за допомогою гелікоптерів), проводячи стратегічні повітряні перекидання і рейдові операції у відриві від своїх основних сил.

Тому ДШВ України пристосовані для операцій, характерних для так званої оперативно-маневреної групи. Оперативна маневрена група діє окремо від основних сил і призначена для ведення високоманеврених бойових дій з дезорганізації оборони противника.

Саме такі операції ми спостерігаємо в Курській наступальній операції. Крім того, вони вже мали місце в Харківській наступальній операції і зазнали невдачі в Запорізькій наступальній операції. 

Друга зміна — озброєння ДШВ західною технікою, включно з колісними транспортерами, як-от VAB, Stryker, Dingo, колісними MRAP і гусеничними бойовими машинами піхоти у "важких" батальйонах, як-от Marder. Бригада стала краще броньованою і озброєною, але вона, як і раніше, орієнтована на мобільність, хоч і з виділеним важким компонентом — БМП і танковою підтримкою. 

Коли йдеться про перехід бригад ДШВ на західну техніку, звісно, багато що залежить від передачі озброєнь, але певна тенденція полягає в тому, щоб озброїти аеромобільні бригади колісними машинами і 105-мм артилерією. Важча техніка, така як бойові машини піхоти і самохідна артилерія, теж надходить до десантно-штурмових бригад. 

В десантно-штурмових бригадах часто спостерігається своєрідний мікс пострадянської та західної техніки, який варіюється від батальйону до батальйону. 

Таким чином, номенклатура техніки на озброєнні ДШВ дуже різноманітна, особливо за типами транспортерів, MRAP і бронемашин: Stryker, VAB, Bushmaster, Iveco, MaxxPro, Cougar, Spartan, Shield, Novator, Dingo та ін.

Третя зміна — поява формувань, що виходять далеко за рамки типових десантно-штурмових підрозділів, навіть виходячи з їхніх назв.

Швидке кількісне зростання українських збройних сил загалом і ДШВ зокрема не викликає подиву. Зі старих бригад ДШВ виділився компонент, на основі якого було створено нові бригади. 

Розповідаючи про зміни в ДШВ у воєнний час, слід звернути увагу на розвиток безпілотних систем, особливо повітряних. Очевидно, що дуже суттєвою зміною в організації "десантних" бригад стало формування взводів БПЛА в батальйонах і бригадних ударних безпілотних рот, так званих РУБАК (роти ударних безпілотних авіаційних комплексів), а останнім часом навіть самостійного батальйону.